• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сторінка практичного психолога
  • Психолог : Букіна Олена Василівна

/Files/images/IMG_2554.JPG

Освіта - вища, закінчила Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського у 2013 році.

Кваліфікація - практичний психолог.

Стаж роботи 5 років.

"Дитина, яка терпить менше образ, виростає людиною, яка більше усвідомлює свою гідність"

М. Чернишевський

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ

- просвітницька робота, семінари, тренінги з батьками та вихователями;
- консультаційна допомога всім учасникам освітнього- процесу;
- корекційно-розвивальна робота з дітьми;
- допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;
- психологічний супровід новоприбулих дітей;
- визначення психологічної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.

ЩО РОБИТЬ ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ ?

Психодіагностика
Мета психодіагностики - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Ви, мабуть знаєте, що для діагностики дорослих використовують тести. Для дітей теж використовують тести, але особливі – дитячі. Психолог може попросити вашої дитини щось намалювати, пограти з ним в захоплюючу гру – а насправді ж за допомогою цих дій збере необхідні дані. Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.

Розвиваючі заняття
За допомогою розвиваючих психологічних ігор психолог допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі психологічні заняття проводяться з групою дітей, тому дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, вільно почуватися в колективі.

Корекційно-відновлювальна робота
За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стресс.
Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія. Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках психолога потужним засобом допомоги.

Консультування батьків та сімейне консультування
У психологів є така аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Адаптація дитини до дитячого садка

Адаптація дитини до дитячого садка - процес поступовий, тому приділити увагу необхідно заздалегідь. Вашому малюкові виповнилося два, три роки, і тоді він почне відвідувати дитячий садочок. Тому поради психолога вам допоможуть.


Чому краще віддавати дитину в дитячий сад у віці з двох – трьох років?

Адаптація дитини до дитячого садка проходить більш так би мовити ”лагідно”. У цьому віці дитина психологічно готова до відвідування дитячого дошкільного закладу. По-перше, у малюка мова стає засобом комунікації. Він краще розуміє інших і краще висловлює свої почуття словами. У результаті він вчиться будувати відносини не тільки з близькими людьми, а й з чужими дорослими. Дитина може сказати про свої відчуття і не відчуває сорому від своїх випадкових промахів. З ним легше всього налагодити контакт чужій людині. Та й діти здатні слухати і чути дорослого. По-друге, дитина отримує задоволення від гри з однолітками. Вони співпрацюють, взаємодіють, тому що вчаться елементарним прийомам спілкування.

Значна частина батьків ще зовсім молоді люди і часом навіть не підозрюють, що нові умови дитячого саду для дитини можуть бути важкі.

Як допомогти батькам підготувати свою дитину до садочку?

/Files/images/IMG_0773.JPG/Files/images/IMG_0771.JPG

Пам’ятка для батьків.

1. Розкажіть дитині, що таке дитячий садочок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий садок. Зводіть його туди, щоб він мав уяву, що це таке.

2. Коли ви йдете повз дитячого садочку, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило, що він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, – адже його прийняли в дитячий садок.

3. Поговоріть з ним, як з дорослим. Поясніть, що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.

4. Розкажіть йому, що дорослі “тітки”, з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди в усьому допоможуть.

5. Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато – у свій офіс, мама – у свій, старший брат або сестра – до школи, а він – у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.

6. Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, нянечкою. Обов’язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам’ятку, де перерахуйте: нелюбимі страви, продукти і ліки, що викликають алергію; номери телефонів для зв’язку з вами в екстрених випадках.

7. Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий садок. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь “обіцяно”, – він відчуває себе впевненіше.

8. Поступово, ведіть режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання – не пізніше восьмої години ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.

9. Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки з соскою. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.

10. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: “Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати”.

11. Коли ваш син або дочка вперше відправляться в сад, не забудьте дати йому з собою свою іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.

12. Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.

13. На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про хлопців, про вихователів. Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше. Не дратуйте дитини своїми сльозами і знервованістю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок.

14. Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого садочку з дитиною. Пам’ятайте, що дитячий сад – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

/Files/images/IMG_0781.JPG

Криза трьох років

Результат пошуку зображень за запитом "криза трьох років поради батькам

Будь-яка криза - це внутрішнє протиріччя між "хочу" і "можу". Тобто, з одного боку, багато бажань дитини не відповідають її реальним можливостям (внутрішній конфлікт), а з іншого боку, вона стикається з постійною опікою дорослих (зовнішній конфлікт). Відповідно - дитина відчайдушно чинить опір такій опіці і прагне сама приймати рішення.

У психології існує цілий перелік ознак "кризи 3 років":

1. Свавілля - дитина все хоче робити сама, навіть якщо не вміє.

2. Негативізм і норовистість - дитина чинить всупереч не тільки батькам, але часом навіть своїм власним бажанням. Малюк відмовляється виконувати прохання не тому, що йому не хочеться, а тільки тому, що його про це попросили.

3. Протест-бунт - це відповідь на тиск з боку батьків та їх бажання все вирішувати за малюка ("Не кричи!", "Не ламай!", "Сідай за стіл!" і т.п.). Бурхлива енергія дитини має знайти вихід у виді діяльності. А якщо її стримувати, то вона виливається у вигляді емоцій (гніву, істерик).

4. Симптом знецінення - змінюється ставлення дитини до улюблених речей і іграшок (вона може кидати їх, ламати), і до людей (малюк може стукнути або обізвати маму грубими словами)

5. Деспотизм - малюк вчиться керувати навколишнім світом, намагається змусити батьків робити те, що він хоче.

Як поводитись батькам:

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи часу, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували. Швидше за все, доведеться не раз повертатися до цієї розмови в інших подібних ситуаціях.

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ. ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ТА МЕТОДИ ПОВЕДІНКИ

Результат пошуку зображень за запитом "агресивні діти

Дитяча агресія виявляється в дуже ранньому віці. Агресія - це якась модель поведінки яку, в даному випадку, дитина демонструє оточуючим. У перші роки життя малюка агресія виявляється імпульсивними діями: криком, упертістю, бійками або киданням речей. Такою поведінкою дитина "говорить", що відчуває себе дискомфортно або безпорадно. Проте слід пам'ятати, що дане агресивна поведінка може вважатися агресивною лише умовно, адже у дитини немає намірів заподіяти кому-небудь шкоду.

Що може стати причиною формування дитячої агресії?
Взаємовідносини у сім'ї. Дитина навчається поведінці і формі відносин, які є в родині і ця поведінка збережеться і в підлітковому віці, і в дорослому житті. Якщо в сім'ї прийнято підвищувати голос та ображати то дитина навчиться цим формам відносин та буде їх копіювати.

Приклади ЗМІ, фільми, мультики, передачі або шоу агресивного змісту ведуть до порушення агресії (навіть пасивний їх перегляд). Крім того, герої фільмів часто агресивні і якщо дитина захоче наслідувати "свого героя", то буде вести себе агресивно.

Взаємини з однолітками. Діти засвоюють різні моделі поведінки під час взаємодії з іншими дітьми. Якщо в дитячому садку хтось ображає вашого малюка, то він може "взяти на озброєння" даний спосіб спілкування, якщо вважатиме що "так прийнято" або, що так він захистить себе від інших.

Бажання привернути увагу. Діти, які не мають досвіду і достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо прибігають до будь-яких способів, щоб отримати свою порцію уваги, нехай навіть негативну, і для них це краще, комфортніше, ніж залишатися непоміченими.

Бажання володарювати. Дитина перевіряє тих, хто її оточує, хто ж насправді контролює ситуацію. І кидає дорослим виклик: «Ти мені нічого не зробиш»! У подібному випадку не йдіть на принцип - він лише «заводить» малюка і є показником безпорадності та слабкості дорослих.

Намагання втекти від невдачі. Діти відмовляються брати участь у будь-якій діяльності, не прагнуть до успіху і досягнень. Вони втратили віру в себе, тому і почувають себе дискомфортно. Батьки мають бути дуже терплячими, підтримувати і стимулювати найменший успіх дитини.
Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття, у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети.

Чим можуть допомогти батьки?
Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії. Коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.
Та часто трапляються моменти, коли дитині просто НЕОБХІДНО виплеснути агресію, яка назбиралася чи від образи, розчарування, чи то через стрибки настрою, через будь-які стресові чинники, хворобу, як відповідна реакцію на довгу розлуку і т.ін. Необхідно – це значить, що інакше, при придушенні агресії, стрес буде діяти згубно на багато функцій організму, приводити до хворобливого стану від гострого до хронічного, діяти далі і далі, глибше і глибше на психіку.

Методи подолання агресивної поведінки у дітей:

• Копати м'яч, рити землю на вулиці чи тупати ногами;
• Рвати папір на шматки, а також запропонувати дитині намалювати свої негативні емоції і порвати цей негативний малюнок, або ж навіть демонстративно викинути його у смітник чи спустити в туалет;
• Розбирати, навіть ламати іграшки, але тільки свої;
• Дати можливість дитині скинути емоційну напругу засобами фізичної активності;
• Якщо дитина хоче кричати, дайте їй таку можливість - нехай викричиться;
Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Це сила, яка необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

Актуальні питання

Дитина не хоче йти до дитячого садка.

Ми віддали у дитсадок наших двійнят у три роки з хвостиком. Донька ходить із задоволенням, а син щоранку вередує, говорить, що не хоче йти у дитсадок, і дуже важко відпускає нас у групі. Що нам йому говорити, чи варто виявляти жорсткість чи краще умовляти?
Це дуже добре, що Ваш малюк відверто говорить про те, що йому не подобається. Добре тому, що Ви, батьки, можете йому розумно поспівчувати, розповісти, що Ви теж за ним сумуєте, коли він у дитсадку.
Розкажіть йому про те, що Ви його розумієте, що Вам теж сумно залишати його, але увечері Ви заберете його і сестричку, а поки що він зможе весело погратися з дітками, погуляти на вулиці, а в групі є багато іграшок, яких немає вдома. Зазвичай такі діти, які відкрито виявляють свій протест проти буддо нової ситуації й адаптуються до незвичних для них умов. Не слід соромити чи лякати малюка, краще виявляти розумну солідарність й усім своїм виглядом і поведінкою демонструвати дитині, що дитячий садок, на Вашу думку, це кращий вибір для дитини.

Ранком дитина не хоче йти до дитсадка, а увечері- додому.

У нас ситуація дивовижна: ранком до дитсадка доньку йти не примусиш, тягнемо її за руку. Причому вона використовує усі прийоми: живіт болить, забаганки «не піду, не хочу», «спати хочеться». А увечері, коли я приходжу забирати її додому, доводиться півгодини умовляти, щоб вона погодилася піти додому, тому що їй цікаво гратися з дітьми і вона не може зупинитися. Чому так відбувається?

Безперечно, було б добре, якби дитина ранком із задоволенням і гарним настроєм бігла у дитсадок, а увечері, побачивши маму, збирала іграшки, прощалася з діть ми та вихователями і спокійно йшла додому. Це буває тоді, коли малюк вже повністю адаптувався до дитсадка. Але все залежить не лише від звикання. Малюк готовий залишити маму тоді, коли образ мами вже зберігається у його свідомості на тривалий час. А от йти дитина не хоче через те, що ще важко переводить свою увагу, а в цей час бере участь у цікавій грі. Можна використовувати невеличкі хитрощі, наприклад, після
дитсадка у Вас із дитиною може бути запланована якась невелика цікава справа: погодувати бездомного собаку, зайти за цікавим дитячим журналом, прогулятися на с портивний майданчик і там погратися. Врешті-решт, укладіть із дитиною угоду: Ви приходите за нею увечері і можете дати їй погратися 10 хвилин, щоб вона завершила усі свої справи. Це буде чесно стосовно дитини, адже навіть дорослим важко відірватися від цікавого заняття.

Чи всім дітям потрібно ходити до дитячого садка?

Як Ви вважаєте, можливо, не всім дітям корисно ходити до дитячого садка? Нашій доньці чотири роки, вона ходила три тижні до садочка, плакала щодня, потім захворіла. Мабуть, вона у нас не «садкова», і нам до школи її слід потримати вдома?
Справа, безперечно, суто сімейна: віддавати чи не віддавати. У дитсадка дуже багато переваг: діти, які відвідували дитячий садок, дуже легко адаптуються до нових умов, легше входять у контакт з однолітками. Три тижні термін не настільки великий для того, щоб звикнути до чогось нового. Та якщо родина налаштована на домашнє виховання, мама дуже хвилюється, то, швидше за все, дитина це відчуває і, зрозуміло, вередує. Які тривоги звичайно охоплюють мам? Що у дитячому садку багато інфекцій, що малюка ображатимуть, що малюк буде дуже сумувати. Іноді так буває, що мама емоційно не готова
«відпустити» дитину у «вільне плавання». І тоді дитина плаче, нервується, вередує. Спочатку прийміть рішення для себе: чи хочете Ви, щоб дитина відвідувала дитячий садок. Якщо так, тоді працюйте у цьому напрямі. Почніть загартовувати малюка, щоб він менше хворів у дитсадку. Намагайтеся створювати дитині якомога більше ситуацій, коли вона зможе спілкуватися з іншими дітьми, і в дитсадку вона легко зможе налагоджувати взаємини з новими друзями. Отож, не бійтеся дитячого садка, він дуже корисний для дітей.

Синочок не хоче самостійно одягатися.

Ніяк не можу навчити свого трирічного синочка самостійно одягатися. І шнурки «приборкати» у нього не виходить, і ґудзики не слухаються, і штанці не одягаються. У різний спосіб намагалися — нічого не виходить. Що нам робити, і далі самим його одягати?
Спробуйте перетворити одягання на веселу гру. Для початку
займемося шнурками. Знайдеться у васвдома пара татових старих кросівок? Вимийте їх і втягніть шнурки якомога яскравіші. От і буде гарний тренажер для пальчиків. Будемо разом затягувати шнурки. На яке-небудь сімейне свято можна навіть таке змагання влаштувати — хто
швидше зав’яже шнурки. Тепер ґудзички. Починайте навчати із ґудзиків якомога більших, із ними буде легше впоратися дитячим ручкам, потім поступово переходьте до застібання ґудзиків меншого розміру. Нехай у малюка буде своя дитяча ложка для взуття, тоді і взуття легше взуватиметься. А ще можна погратися у переодягання. Зберіть різний одяг — татові штани, мамин капелюшок, усе, що у вас є у шафі, і починайте убиратися — у кого костюм буде найсмішнішим, той і переміг! Поступово дрібні м’язи рук малюка будуть розвиватися, й одягання вже не буде такою прикрою справою.

Донька соромиться виступати на святі.

Донечці п’ять з половиною років, у вересні нам уже в школу. Дівчинка чудово вчить величезні вірші, та коли їх необхідно декламувати на святі, вона ніяковіє і мовчить. Вихователька підказує, але нічого не допомагає. І щоразу одна й та сама картина: удома все добре, а на святі — мовчимо. Що ж буде у школі?
Боязнь публічних виступів відома і багатьом дорослим. От за звичних умов усе пам’ятав, і думки ставали на свої місця, а побачив перед собою багато чужих уважних очей і все — розгубився. Дитина відчуває те саме, тільки значно сильніше. Адже якщо у дорослого за плечима є вже великий життєвий досвід, малюкові його бракує.
Безперечно, допомога дорослого у такій ситуації потрібна і важлива.
Не чекайте результату відразу, налаштуйтеся на кропітку роботу і наберіться терпіння.
Почніть із найменшого. Дайте дитині можливість виступати вдома, де все звично і всі глядачі — це свої домашні, яких дитина не боїться. Проте спробуйте улаштувати все так, як це буде відбуватися на святі. Наприклад, зробіть виступ костюмованим, зробіть імпровізовану сцену чи завісу, зустрічайте актрису бурхливими оплесками. Наступного разу запросіть одного гостя,якого дитина не знає. Нехай тепер виступає для змішаної публіки. І так далі. Поступово дівчинка звикне виступати, і виступ на святі вже не буде її так хвилювати. Перед святом спробуйте покласти спати дитину якомога раніше, а вранці допоможіть їй створити гарний настрій, з яким виступ відбудеться легко і невимушено. Сядьте у залі так, щоб донька Вас добре бачила, і Ви змогли губами підказувати текст — про всяк випадок. Спочатку такий суфлер дуже допоможе дівчинці.
Якщо виступ все ж таки не склався, в жодному разі не сваріть дитину. Підтримайте її і скажіть, що наступного разу у неї все обов’язково вийде, а сьогодні, якщо захоче, може розповісти віршик вдома. Розкажіть, що як Ви самі були у дитячому садку, у Вас теж не завжди виходило безпомилок прочитати вірші (адже це у більшості випадків правда). Якщо ж усе вдалося, похваліть дитину, особливо у присутності інших людей, розкажіть, як Вам сподобався її виступ.
Не хвилюйтеся про те, що Вашій доньці буде важко у школі. Зазвичай учителі початкової школи навчають діточок поступово звикати відповідати на уроці: спочатку з місця, сидячи, подаючи одну–дві репліки, потім — стоячи біля парти, і, нарешті, біля дошки. Дітям навіть подобається відповідати, стоячи перед усім класом.

Як привчити дитину до порядку і самостійності?

Доньці вже три рочки і п’ять місяців. Як привчити її до порядку, до того, щоб вона сама одягалася, прибирала у себе в кімнаті? Поки що я все роблю за неї, а вона відмовляється. Намагалися гратися у «прибирання», але вистачає такої гри не більше, ніж на один раз.
Процес прищеплення навичок охайності і самостійності доволі тривали і кропіткий. Проблеми на цьому шляху можуть виникати тоді, коли хтось із родичів демонструє дитині приклад зовсім іншої моделі поведінки: увесь час розкидає речі, не прибирає після себе. Для всіх діточок є дуже значущою поведінка їхніх батьків і той приклад, який вони їм подають. Скажімо, якщо мама не кладе свої речі на місце, то й донька навряд чи буде це робити навіть
із примусу. Починати слід із малого: хай дитина вчиться складати свої іграшки. Причому спочатку Ви будете робити це разом із донькою. Головне, щоб так відбувалося завжди. Не потрібно лінуватися:
зараз ми не встигаємо, і я швиденько приберу іграшки сама, а завтра ми знову почнемо привчати дівчинку до порядку. Тобто при вчання повинно відбуватися щодня і щохвилини. За те, що дівчинка щось зробила самостійно, хай навіть і не дуже добре, її обов’язково необхідно хвалити. І тоді завтра їй знову захочется, щоб її похвалили мама чи тато, і вона щось зробить самостійно. Доручіть доньці якийсь нескладний домашній обов’язок, наприклад,
розставляти тарілки на столі. Так вона зможе стати учасником спільної справи і працювати не тільки для себе, але й для оточуючих. А ці оточуючі обов’язково подякують дитині за допомогу. І не зневірюйтеся, якщо відразу щось не виходить.

Дитина ніяк не звикне до нового дитячого садка.

Порадьте, як поводитися в ситуації, що склалася. Нещодавно ми перевели дитину (синові 4,5 роки) в інший дитячий садок, оскільки переїхали на нову квартиру. Тепер щоранку сльози, в тиху годину вихователі його не можуть вкласти спати, й увесь день він ходить сумний. Увечері вдома він проситься назад у колишній дитячий садочок до «своїх друзів».
Зараз у Вашої дитини відбувається процес адаптації до нових умов. Для того щоб малюк звик, потрібен якийсь час, від трьох до п’яти-шести тижнів, адже у новому садочку з’явилися нові вихователі, нові діти, з якими йому доводиться налагоджувати взаємини. Швидше за все, Ваш малюк хвилюється і не може сам впоратися із цим хвилюванням. Тому саме зараз йому дуже потрібна Ваша підтримка. Більше розпитуйте його
про те, що сьогодні було в дитячому садку. Не гарячкуйте і не гнівайтеся на дитину, якщо вона вередує. Ви повинні розуміти, що така ситуація, коли малюк змінив звичну для нього, затишну обстановку колишнього садка на абсолютно нову, яку сприймає як ворожу, є стресовою для дитини. Можливо, свої відчуття дитина ще не може передати словами, але Ви повинні допомогти і прийняти малюка таким, яким він є.


Рекомендації для батьків:

Розвиток творчості дитини

  • Знайомте дітей з усіма видами мистецтва.
  • Відвідуйте з ними театри, концерти, виставки , циркові вистави, музеї тощо.
  • Читайте дітям авторські та народні казки, дитячу літературу.
  • Заохочуйте дітей до імпровізованої драматизації казок, пісень, віршів.
  • Пропонуйте дітям придумувати свої казки й відображати у малюнках, грі, діях.
  • Виготовляйте разом з дітьми різні види лялькового театру (настільний, театр-рукавичка, тіньовий, пальчиковий тощо).
  • Дозволяйте дітям переглядати дитячі передачі, фільми, мультфільми.
  • Організовуйте домашні концерти, на яких діти будуть виконувати не тільки знайомі пісні та таночки, а й придумані.
  • Дозволяйте дітям фантазувати, виявляти творчість.
  • Розвивайте у своїх дітях творчі здібності шляхом відвідування музичних шкіл, театральних гуртків та студій

Готовність дитини до школи

Картинки по запросу як підготувати дитину до школи


Що передбачає готовність до школи?

Підготовка дитини до школи складається з трьох компонентів:

• соціальна — вміння адаптуватися в соціумі;

• інтелектуальна — базові навички читання, письма, підрахунку;

• емоційна — готовність дитини бути самостійним і відповідальним.

У більшості випадків тестується тільки інтелектуальна складова. Комунікативний навичок, а також емоційна готовність залишаються «за бортом». Однак психологи не втомлюються повторювати, що саме соціальна «зрілість» дошкільника обіцяє йому успіх в навчанні. Щоб діти успішно «гризли граніт науки», їм повинно бути в школі емоційно комфортно.

Головна мета початкової школи - навчити дітей рахувати, писати і читати. Виникає логічне запитання: навіщо тоді всьому цьому вчити дитину до 1 класу? Як кажуть педагоги, базові навички складають необхідну основу для їх успішного оволодіння. Не секрет, що різним дітям для запам'ятовування одного і того ж матеріалу потрібен різний час. Шкільна програма орієнтована на середній рівень. Щоб всі дітки вкладалися в заданий темп, необхідна дошкільна підготовка.
Наступна складова - вміння дитини спілкуватися, висловлювати свої думки, контактувати з соціумом. Психологи таку підготовку ставлять на перше місце. Малюк, який вміє писати і читати, але погано адаптується в колективі, завжди буде «білою вороною». Ось чому важливо, щоб до школи діти відвідували садки, центри розвитку або гуртки. Тільки перебуваючи в колективі, дитина вчиться вибудовувати відносини і отримує необхідні комунікативні навички.

Як підготувати дитину до школи:

• Розповідайте, які пріоритети він отримає, коли буде школярем: спілкуватиметься з дітьми, стане самостійним, буде «дорослим» та інше.
Спілкуйтеся з малюком на тему шкільних років, згадуйте своїх вчителів, читайте шкільні розповіді. Дитина повинна розуміти, що навчання - це обов'язковий етап в її житті.
Цікавтеся думкою сина або дочки, дозволяйте відстоювати свою точку зору.
• Грайте в «Школу», програвайте різні моменти: виступ перед дошкою, розповідь вірша, дозвольте дитині бути в ролі вчителя.
Привчайте з ранніх років всі розпочаті справи доводити до кінця.
• Привчайте до самостійності в діях і рішеннях.
Моделюйте конфліктні ситуації і разом знаходьте їх рішення.

До школи як на свято

Дитина із задоволенням піде до першого класу, якщо його не тільки підготувати, але і налаштувати. Батьки часто припускаються помилок, після чого діти стикаються з розчаруваннями і втратою інтересу до навчання. Як цього уникнути, фахівці Coral Family підготували схему.

Що не робити?

1. Не варто готувати дитину до школи в останнє літо. Не формуйте негативні асоціації з процесом навчання ще до його початку.
2. Не обіцяйте, що школа буде найкращим періодом життя. Нехай малюк сам вирішить.
3. Не передавати своє хвилювання. Дитина читає тривогу і емоційний стан батьків.
4. Не пускайте процес підготовки на самоплив. Перевіряйте і контролюйте готовність, навіть коли дитина відвідувала садок або підготовчі курси.

Що робити?

1. Підвищіть статус дитини. Зробіть подію радісною і позитивною. Привітайте з новим етапом життя.
2. Влаштуйте шкільний шопінг. Сходіть разом з дитиною до магазину і купіть все необхідне для школи. Нехай сам вибере собі ранець або пенал.
3. Привчайте до нового режиму за 2-3 тижні до початку навчального року. Будіть та кладіть спати дитину поступово скорочуючи час на 5-10 хвилин від звичного графіка.
4. Промовляємо обов'язки, з якими зіткнеться дитина в школі. Підготовка домашнього завдання або відвідування продовженого дня не повинні бути несподіванкою.
5. Зміцнити імунітет. Свіже повітря, фізичні навантаження, активні ігри і вітаміни - найкращі супутники майбутнього школяра. Почніть підготовку організму за 1,5 місяці до 1 вересня.
Картинки по запросу як підготувати дитину до школи

Як не втратити інтерес до навчання: 10 порад експертів

1. Мотивуйте навчання. Діти втрачають інтерес до школи вже приблизно через місяць: пік активності проходить, закінчується період адаптації, з'являється втома. Цікавий відпочинок - дієва мотивація. Наприклад, замість першого уроку з'їздити попити гарячий шоколад або на вихідних відвезіть в луна-парк. Як результат, школяр знову задоволений і підстрибом біжить до школи.
2. Дозволяйте іноді не ходити до школи. Діти, як і дорослі, мають потребу в «перепочинку». 2-3 дні позачергового вихідного не змінять успішність, натомість школа не буде «непосильним тягарем». Проведіть вихідний разом за корисним і цікавим заняттям (похід в театр, цирк, в парк). Це буде куди корисніше, ніж малюк на уроках буде придумувати версію, як «прогуляти».
3. Цікавтеся шкільним життям дитини. Частіше відвідуйте уроки, разом готуйте домашні завдання. Створіть довірчі відносини.
4. Не навантажуйте додатковими заняттями. У перші півроку школи першокласник не повинен відвідувати додаткові гуртки і секції, крім спортивних.
5. Не лайте за перші погані оцінки. Підтримуйте школяра в починаннях і не ставте хороші оцінки як першочергове завдання навчання.
6. Допоможіть підтягнутися до «відмінника». Не заганяйте з перших класів дитину до статусу «трієчника». Якщо щось не виходить, приділіть предмету більше уваги, зверніться за допомогою до вчителя або репетитора.
7. Пом'якшуйте шкільний стрес. Не навантажуйте дитину домашніми турботами і обов'язками хоча б в перші місяці навчання. Не сваріть, якщо він забув помити після себе посуд.
8. Час відпочинку. Перерва між заняттями повинна бути дві години. Однак це не час для особистого читання або гри за комп'ютером. Час відпочинку школяр повинен проводити на свіжому повітрі за активними іграми.
9. Правильний сон і повноцінне харчування. Режим - основа навчання. Не змушуйте дитину сидіти за уроками понад норму, навіть якщо він щось не встиг зробити. Не можна навчання ставити в пріоритет над сном.
10. Спілкування в колективі. Дозволяйте дитині після уроків залишатися в компанії однокласників. По можливості запрошуйте дітей додому. Спілкування з однолітками необхідно для розвитку і становлення особистості школяра. Якщо у дитини немає друзів і він ні з ким не спілкується, є привід записатися до психолога.



Кiлькiсть переглядiв: 306